Єрусалимське чудо

Єрусалимське чудо, про яке йтиметься далі, - одне з найнезбагненніших у світі. Для мене, православного християнина, воно є свідченням істинності саме Православ'я. Проте свідками чуда бувають люди найрізноманітніших віровизнань, переконань, моральних та духовних якостей, та й сприймають його вони по-різному... Тож надамо слово очевидцям, а більш детальну інформацію можна отримати на сайті http://www.holyfire.org/.

Щороку Великої суботи, себто напередодні пасхальної неділі за юліанським (православним) календарем, невдовзі після полудня у просторому Єрусалимському храмі Воскресіння Господнього сам собою запалюється вогонь. Він спалахує у Гробі Господньому, розташованому в західній частині храму всередині невеличкої кам'яної споруди (Кувуклії), куди заходить православний патріарх Єрусалимський; вогонь з'являється також в інших місцях храму, й сяйво його та властивості зовсім не схожі на звичайний вогонь. Він іскриться в повітрі, перебігає подібно до блискавки, ширяє, мов голуб довкола Кувуклії й запалює лампади, що висять перед нею, а часом і в інших місцях храму. Запалює він і свічки в руках у паломників, причому іноді підкинуті у повітря свічки загоралися в польоті й повертались уже запаленими. Полум'я буває різних відтінків, часом блакитнувате, інколи рожевувате або просто біле. Ta найдивовижнішою його властивістю є те, що протягом кількох хвилин після появи це полум'я абсолютно не шкодить. Воно не обпалює волосся чи одяг, ним можна торкатись обличчя і буквально вмиватися.

Чудо це відоме з далекої християнської давнини. Про нього писали церковний історик Євсевій (IV ст.), латинський чернець Бернард (IX ст.), папа Римський Урбан II (ХІ ст.), ігумен Даниїл, що відвідав Єрусалим у 1093 - 1112 рр., тощо.

Воістину разючі подробиці розповідають про чудо благодатного вогню, що сталося 1549 року, за турецького султана Мурата IV, коли патріархом Єрусалимським був Софроній II. Керівники Вірменської церкви зуміли переконати турецьку адміністрацію передати їм право одержання й розподілення благодатного вогню. Православну громаду на чолі з патріархом було усунено не лише з Кувуклії (де міститься святий Гроб), але й із храму. Їй було відведено місце на вулиці поблизу колон біля входу в храм. У храмі розташувались вірменські духовні особи на чолі з патріархом-католикосом усіх вірменів.

Те, що сталося слідом за цим, не можна не вважати за Боже свідчення про істинну віру. Цитуємо за статтею православного араба Хурі Фози: "Вірмени довго чекали на чудо, марно їх духовний глава ревно молився перед Гробом - божественне світло не сходило. Враз пролунав громовий удар. Мармурова колона тріснула, і з цієї тріщини з'явився вогонь. Православний патріарх, що молився перед храмом, підвівся й запалив свої свічки, а від нього одержали благодатний вогонь усі православні та всі, що прийшли до храму". Розколота колона збереглася донині, й православні, заходячи до храму, цілують почорнілі краї тріщини.

І, нарешті, оповідь паломників, яка стосується наших днів - 1988 року.

"Благодать сходить удень (багато хто гадає, що вночі) - приблизно о першій годині. Точний час невідомий: іноді чекають 10 хвилин, іноді 5 чи 20; траплялося, що чекати доводилось по дві години, вже плакали й ридали, бо всі почуття настільки напружені, це ж бо благословляється увесь рік. Саме торжество розпочинається хресним ходом двору Єрусалимської патріархії через храм св. Якова, а потім просто у вівтар Воскресенського храму. Потім виходять із царських врат патріарх у повному облаченні, духовенство, клір, співають урочисто тропарі - "Воскресіння твоє, Христе Спасе...", спереду несуть 12 корогв. Хід цей рушає до св. Кувуклії й обходить її тричі. Відтак зупиняються перед дверима Кувуклії. Двері зачинено. Ще напередодні за традицією накладають кустодію - печатку воскову або з сургуча. Символічно запечатують Гроб. Потім патріарх знімає убори, залишаючись у самому підризнику, кланяється народові, і під спів "Світе тихий" прочиняються двері й патріарх заходить до Кувуклії. Причому за всіх часів дуже суворо стежили, буквально обшукували патріарха, і тих, що поряд з ним, аби нічого не передали запалити. Заходить патріарх, і дозволено Вірменському архієрею увійти до Кувуклії, але тільки у вівтар Янгола, він залишається зі свічками біля дверей печери Господньої. Православний патріарх на колінах заходить до Гробу - і ось тут ми не знаємо, що далі відбувається. Як розповідають очевидці - згадує паломник єпископ Мелентій - він не міг голови підвести, а коли підвів, то побачив "вогненну росу" - кульки наче води, блакитного кольору, це не вогонь, а якась речовина. Належить мати з собою вату, вона займається, горить, та не обпалює, зовсім інші має властивості. Коли спалахує вата, патріарх запалює лампаду, свічки й роздає народові.

І ось тут цікаві враження кожного, бо всі цю благодать відчувають по-різному. Одні бачать, як з Голгофи йде благодатний потік голубуватого кольору чи як хмаринка, - уся Кувуклія огорнута цією хмаркою. Комусь бачиться блискавка - вона вдаряє у стіну й освітлює все довкруж. І освітлення це якесь голубе. Інколи бачать, як щось на зразок північного сяйва виграє під куполом Кувуклії. Одна сестра розповідала, що поруч з нею стояла гречанка, яка, побачивши цей благодатний потік, скрикнула від радості й підкинула свічки вгору, й повернулись вони до неї вже запалені. І радості цієї передати неможливо. Саме чекання немовби матеріалізується, й лише тут починаєш відчувати й розуміти. що то є соборність. Ось стоїть румунка, там гречанка. тут росіянка, американка, і в усіх виходить одна й та сама молитва. Це таке зворушливе почуття, таке сильне; усі молять і просять одного - благодаті... Зі мною стояв чоловік, який почав плакати, - сивий, поважний чоловік почав плакати, мов дитина. Ми того року чекали 8 хвилин, здавалося - вічність, стояли, просто-таки знемагаючи, - і він бачить, що благодать не сходить, і починає плакати...

І ось, коли нарешті лунає "Благодать!", уявіть, море вогню, і ніколи пожежі не буває, ніколи. Навіть траплялося таке: спалахне апостольник чи матінка одна рясу пропалила, а додому прийшла - дірки немає. Коли благодать - це море вогню розливається, і тут хто плаче, хто кричить, хто сміється. Це почуття треба пережити, його неможливо передати словами. І ясно відчуваєш, що сам Христос - ось він тут, поряд з тобою. Усі незгоди наші, усі негаразди, все, що переживає лихого людина, видається таким дрібним. Перед лицем цього чуда, заради цієї благодаті маліє все".

Цит. по: © Підготував Андрій Смирнов. Єрусалимське чудо // Братський вісник. - № 3(8). - 2003 р.